Аналітична записка
ЧИ ІСНУЄ
ЧОРНОМОРСЬКА ПОЛІТИКА НАТО?

Починаючи з 2014 року підхід НАТО до Чорноморського регіону поступово почав зазнавати змін. На жаль, ці зміни обумовлені радше наявними загрозами, а не розумінням додаткової ваги посиленого партнерства та комплексного бачення регіону. Всередині Альянсу досі відсутнє чітке усвідомлення того, що Чорне море є не сусідством, а невіддільною частиною самого НАТО, і з посиленням співробітництва через надання статусу розширеного партнерства Україні та Грузії цей тренд буде лише утверджуватися.

Ганна Шелест
"Українська призма"
ВСТУП
Починаючи з 2014 року підхід НАТО до Чорноморського регіону поступово почав зазнавати змін. На жаль, ці зміни обумовлені радше наявними загрозами, а не розумінням додаткової ваги посиленого партнерства та комплексного бачення регіону.
Всередині Альянсу досі відсутнє чітке усвідомлення того, що Чорне море є не сусідством, а невіддільною частиною самого НАТО.
Із посиленням співробітництва через надання статусу розширеного партнерства Україні та Грузії цей тренд буде лише утверджуватися.

Сьогодні НАТО знаходиться у процесі рефлексії з метою формулювання нової Стратегічної концепції на наступні десять років. Чорноморський регіон та політика Альянсу щодо нього також потребують рефлексії та трансформації підходів, що неможливо без залучення регіональних гравців. Час домінування турецької «призми» на події в регіоні, що панувала десятиріччями, закінчився. Викристалізування позицій інших регіональних акторів, збільшення присутності самого Альянсу дає можливості для формування нової системи регіональної безпеки, яка буде більш стійкою та матиме кращу спроможність до врівноваження російського фактора.

На сьогодні НАТО все ще має здебільшого двосторонній підхід до відносин з країнами регіону.
Натомість самі країни наполягають на необхідності вироблення регіонального стратегічного бачення. Східний фланг НАТО у Чорноморському регіоні є фрагментованим простором безпеки, який потребує спеціально скроєного підходу. Наступальні дії Москви матимуть серйозні наслідки для майбутнього НАТО, оскільки випробовують політичну єдність Альянсу, лідерство США, розгортання сил, дієвість місій, інституційну волю та військові спроможності. Водночас представлення цільової передової присутності та інших програм для чорноморських країн, а також дедалі частіше обговорення безпекових викликів і вибудови стійкості саме у рамках Чорноморського регіону говорить про поступове формування окремої Чорноморської політики НАТО.


1
КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ВИМІР ПІДХОДІВ НАТО ДО ЧОРНОГО МОРЯ


При визначенні політики НАТО щодо Чорного моря насамперед постає базова проблема визначення самого регіону. Попри чіткі географічні рамки політичні кордони Чорноморського регіону завжди були предметом дискусій навіть для прибережних країн. Таким чином, коли НАТО визначає свою політику щодо регіону, йому треба відповісти на питання, які країни ця політика охоплює. Ця відповідь є важливою, оскільки буде мати вплив на подальші кроки у визначенні загроз і викликів, політик і стратегій.

Більшість документів Північноатлантичного Альянсу підтверджують, що на додаток до шести прибережних держав, до чорноморського регіону НАТО також додає Молдову, Азербайджан та Вірменію попри те, що дві останні поступово зникають з фокусу організації.

Важливо зазначити, що НАТО чітко вирізняє Чорноморський регіон від політик щодо Східного флангу (щодо країн Балтії та Східної Європи) та Близького Сходу, а також Середземномор'я.
Це має свої позитивні моменти, оскільки може сприяти більш чіткому формулюванню політики. Однак такий підхід має також і негативний ефект, оскільки обмежує комплексне бачення картини загроз, адже Росія, наприклад, визначила свою морську політику щодо Чорноморського регіону з проєкцією на Середземномор'я, включаючи також і Близький Схід.

Ще однією проблемою ідентифікації регіону є визначення його ролі.

Визначення ролі Чорноморського регіону
до 1991 року
Чорноморський регіон сприймався НАТО як буферна зона без перспективи великої конфронтації з СРСР .
після 1991 року
Чорне море – регіон співпраці. Однак, якщо таке бачення відповідало ініціативам і тенденціям у сфері економічного та соціального співробітництва, то у сфері безпеки для цього не було передумов.
після 2008 року
НАТО розглядає регіон переважно у рамках своїх відносин з Росією, не беручи до уваги інтереси інших гравців.
після 2014
Усі регіональні та позарегіональні гравці знов визначають регіон як зону конфронтації, обмежуючи розвиток усіх політик крім тих, які спрямовані на відповідь противнику.
після 2018 року
Цільова присутність НАТО в регіоні та формування пакету заходів, які дозволять покращити обізнаність НАТО про ситуацію у Чорноморському регіоні та посилити підтримку партнерів Грузії та України
НАТО не має єдиної офіційної стратегії щодо Чорноморського регіону. Співробітництво та діалог переважно ведуться на двосторонньому рівні. У 2004 році експерти наполягали, що «незважаючи на те, що регіональний підхід протягом тривалого часу був частиною партнерських програм НАТО, були відсутні проекти або програми співробітництва, які фокусувалися б тільки на Чорноморському регіоні».

Після 2008 року (російсько-грузинської війни) сам Альянс розглядав регіон переважно у рамках своїх відносин з Росією, не беручи до уваги інтереси інших гравців. Анексія Криму змусила НАТО переглянути власну роль. Поступова еволюція позиції Альянсу після 2014 року обумовлена тим, що реальні військові загрози, проекція сили та діяльність, спрямована на захист Альянсу, вийшли на перше місце (що більш притаманне суті організації) перед політичним суперництвом з Росією (яке Альянс волів би залишити національним урядам).
Стратегічна Концепція 2010
Оскільки нова Стратегічна Концепція НАТО ще знаходиться у розробці, а процес рефлексії буде закінчено лише наприкінці 2020 року, основним документом залишається Стратегічна Концепція 2010 року. Цей документ не має жодного посилання на Чорноморський регіон. Обговорюючи Партнерства, країни-члени розділяють відносини з Росією, Україною, Грузією, Західними Балканами та Близьким Сходом, Середземноморський діалог, але не приділяють увагу Чорному морю як регіону. Однією з причин цього була позиція Туреччини, яка розділила свої зобов'язання як союзника НАТО та свої національні інтереси, до сфери яких належить і Чорноморський регіон – який передусім розглядається як предмет історичної спадщини та національної ідентичності Туреччини.

Водночас у Стратегічній Концепції 2010 року зазначено, що «Кризовий менеджмент НАТО має унікальний і повноцінний набір політичних і військових спроможностей для надання відповіді повному кризовому спектру – перед, протягом і після конфліктів. НАТО активно залучатиме відповідний набір політичних і військових інструментів для надання допомоги у врегулюванні криз, що розвиваються і можуть потенційно вплинути на безпеку Альянсу, до їх ескалації в конфлікти; для припинення існуючих конфліктів, якщо вони впливають на безпеку Альянсу». Більшість вжитих після 2014 року заходів НАТО були спрямовані на забезпечення безпеки власних кордонів. Однак, все ще залишалось питання, чи бачить НАТО Чорне море як кордон з Росією з огляду на те, що більшість заходів були реалізовані у країнах Балтії та Польщі.

Декларація Саміту НАТО в Уельсі 2014 року
Декларація Саміту НАТО в Уельсі 2014 року звертається до Чорного моря один раз у контексті російського порушення міжнародного права проти Грузії, Молдови, Статуту ООН, Гельсінського заключного акту та ін. Ця декларація демонструє, що незважаючи на те, що три прибережні держави є членами Альянсу, НАТО не посилається на себе як на частину регіону, а покладає основну відповідальність за Чорноморський регіон на самі держави. У Декларації зазначається, що: «ці події потенційно можуть мати довгострокові наслідки для стабільності у регіоні Чорного моря, який залишається важливим компонентом євроатлантичної безпеки. Поточні дії Росії суперечать принципам, на яких були побудовані механізми зміцнення довіри в регіоні Чорного моря. Ми й надалі підтримуватимемо регіональні зусилля держав Чорноморського басейну, спрямовані на гарантування безпеки і стабільності».
Заява за результатами саміту у Варшаві 2016 року
З продовженням подій на Сході України і в Криму, а також через агресивні дії РФ щодо країн-членів Альянсу, отримує розвиток і офіційна позиція. У Заяві за результатами саміту у Варшаві 2016 року вже приділяється більше уваги саме Чорному морю. Статті 10, 17 та 23 посилаються на нарощування Росією своєї військової потуги у Криму та Чорному морі, що не тільки порушує міжнародні норми, але й загострює виклики у Балтійському та Чорному морях.

У порівнянні з Декларацією 2014 року держави НАТО зробили два важливі кроки щодо регіону. По-перше, вони наголосили на необхідності посилити діалог з Україною та Грузією: «Ми і далі докладатимемо зусиль для подолання наслідків, які створюють для НАТО події у регіоні, і враховуватимемо їх у подальших підходах та політиці Альянсу. Ми підтримуватимемо, в залежності від обставин, регіональні зусилля прибережних держав Чорного моря, спрямовані на зміцнення безпеки й стабільності. З цією метою ми поглиблюватимемо також наш діалог з Грузією та Україною» (ст. 23). По-друге, було визначено нову тактику щодо регіону, де не тільки прибережні країни, але й організація загалом починає грати відповідну роль: «Ми розробимо також шляхи забезпечення цільової передової присутності у південно-східній частині території Альянсу. Належні заходи, спеціально розроблені для Чорноморського регіону, у тому числі ініціатива Румунії щодо створення багатонаціональної рамкової бригади (…) допоможуть посилити потенціал Альянсу щодо стримування і оборони, підвищити ситуаційну обізнаність і показати у мирний час намір НАТО діяти безперешкодно. Це буде потужним сигналом підтримки регіональної безпеки» (ст. 41).
Цільова передова присутність
НАТО знадобилось два роки для зміцнення безпеки Східного флангу шляхом розміщення сил як частини посиленої передової присутності, що розглядається у якості прикриття у разі гібридної або звичайної атаки з боку Росії. На Варшавському саміті союзники вирішили розробити «Цільову передову присутність» у Чорноморському регіоні. Таким чином, посилена стратегія НАТО у регіоні сконцентрувалась на повітряно-патрульній місії у Румунії та Болгарії, багатонаціональній бригаді у Крайові (Румунія) та на морській компоненті, ротаційній присутності кораблів країн-союзників у Чорному морі. Спільні сили НАТО високого ступеня готовності (NATO's Very High Readiness Joint Task Force), Сили реагування НАТО, додаткові сили високої готовності союзників та важкі війська НАТО другого ешелону у разі необхідності мали підсилити Посилену передову присутність. Цільові заходи включають у себе більше багатонаціональних навчань на суші, об'єднані спільні посиленні тренування, більше морської діяльності та посилену координацію з метою збільшення присутності НАТО в трьох вимірах. Затвердження Посиленої передової присутності у країнах Балтії та Польщі разом з Цільовою передовою присутністю у Чорному морі є найбільш значущими рішеннями, прийнятими Альянсом після закінчення Холодної війни.

Декларації Брюссельського саміту 2018 року
У Декларації Брюссельського саміту 2018 року наголошується, що «Вжиття низки заходів у військово-повітряної та військово-морській сфері у чорноморському регіоні призвело до істотного посилення присутності і діяльності НАТО у водах Чорного моря» (ст. 26). Крім того, детально описуються нові вжиті заходи та розміщені сили. Чорноморська безпека також з'являється у розділах щодо збільшення співробітництва з Україною та Грузією, де підкреслюються спільні зусилля Альянсу та партнерів щодо протидії гібридним загрозам і підвищення регіональної безпеки.
Декларація саміту у Лондоні 2019 року
Декларація саміту у Лондоні, прийнята у грудні 2019 року, та Заява з нагоди 70-ї річниці НАТО, прийнята у Вашингтоні у квітні 2019 року, не містять згадок про Чорноморський регіон, таким чином фокусуючись виключно на внутрішньому вимірі адаптації НАТО. Однак, як визначає більшість експертів та офіційних осіб НАТО, це не було пов'язано зі зменшенням уваги Альянсу до регіону, а лише зумовлено форматом зустрічей на вищому рівні, які були присвячені передусім святкуванню річниці створення організації.
Концепція стійкості
Концепція стійкості стала новим підходом щодо Чорноморського регіону, яку активно просуває Альянс. Чорноморський регіон став випробувальним майданчиком для застосування та розробки цієї концепції. Рекомендації та підходи, які були прийняті на Варшавському саміті НАТО у 2016 році, стали ключовими орієнтирами для майбутнього співробітництва. Метою є підтримка стійкості тих партнерів, яким загрожує найбільша небезпека на околицях НАТО, з урахуванням потреб кожного партнера та розумінням різниці між ними.
У 2018 – 2019 роках відбулася низка зустрічей за закритими дверима з метою обговорення модальностей стійкості у Чорноморському регіоні. Ці модальності базуються на семи базових принципах НАТО щодо стійкості:
  • забезпечення продовження урядування та надання критичних державних послуг;
  • стійке постачання енергоресурсів;
  • спроможність ефективно діяти щодо неконтрольованого переміщення людей;
  • стійкі запаси їжі та води;
  • спроможність вирішувати проблеми у разі масових жертв;
  • стійка система цивільних комунікацій;
  • стійка система цивільної транспортної системи.
Останніми роками актуальним стало питання необхідності перегляду концепції партнерства НАТО. Неспроможність або відсутність волі використовувати наявні рамки для забезпечення територіальної цілісності та безпеки України порушили питання щодо реальної віддачі від партнерства. Політика НАТО до країн-партнерів швидше базувалася на принципі менторства, ніж партнерства, незважаючи на активну участь окремих партнерів у різноманітних місіях НАТО. Унікальні спроможності окремих країн (як членів НАТО, так і аспірантів) повинні складатися до купи та доповнювати одна одну. Тільки шляхом спільних зусиль стане можливою розробка єдиної стратегії щодо регіону.


2
1
Чи змінюються підходи основних безпекових гравців?

Тривалий час роль НАТО у Чорноморському регіоні розглядалась здебільшого у рамках конфронтації двох потужних акторів і концепції балансу сил, оскільки спостерігалась тенденція до спрощення бачення ситуації виключно крізь призму відносин Росія vs. НАТО. Втім, такий підхід був адекватним тільки у найгарячіші періоди Холодної війни. Вже починаючи з 1990-х років такий підхід є нерелятивним, оскільки:
1
Розпад Радянського Союзу ускладнив конфігурацію у Чорноморському регіоні. Не тільки збільшилась кількість активних гравців, але й позиції деяких країн перестали бути однозначними. Наприклад, Туреччина, з одного боку, є представником НАТО у Чорноморському регіоні, а з іншого – часто веде свою власну гру у відносинах з Росією.
2
Обидві протидіючі сторони (НАТО та РФ) повинні були сприймати одна одну у такому статусі, що не відповідав реальному стану речей до 2014 року. Якщо Російська Федерація продовжувала сприймати НАТО та його розширення у якості загрози, то Північноатлантичний Альянс будував відносини з Росією до 2014 року як з партнером, залучаючи до різноманітних форматів співпраці. Це чітко видно з основних стратегічних документів акторів 2010-2012 років.
Туреччина
Офіційні особи Туреччини зазвичай наполягають, що Чорноморська безпека повинна бути забезпечена тими країнами, що мають вихід до Чорного моря. Турецькі застереження щодо довготермінових цілей США у Чорноморському регіоні стали явними тоді, коли у 2006 році з'явилися непорозуміння через пропозицію розширити на Чорне море діяльність Операції НАТО «Активні зусилля». Туреччина та Росія спільно заперечили цю ідею, хоча і через різні причини. Москва несхильна була бачити розширення впливу США у Чорноморському регіоні, тоді як Туреччина офіційно представила свою позицію як занепокоєння щодо збереження правового режиму Турецьких проток. Така турецька позиція йшла врозріз з бажанням Румунії та Болгарії щодо більшого натівського та американського залучення до регіональних справ. Як наслідок турецької позиції, з'явились ініціативи BLACKSEAFOR та Операція «Чорноморська гармонія», які фактично копіювали «Активні зусилля», що оперувала у Середземномор'ї. На сьогодні BLACKSEAFOR та Чорноморська гармонія не можуть бути застосовані у регіоні через участь у них Росії. Відтак утворюється певний вакуум військово-морського співробітництва багатостороннього рівня.

Румунія
Чорноморський регіон виразно підкреслив прерогативу національних інтересів та суперництво за владу навіть у рамках однієї організації, коли «на тлі турецького блокування присутності НАТО у Чорному морі, Румунія намагається балансувати за рахунок більшої присутності США та встановлення стратегічного партнерства, наприклад, з Польщею». Суперництво за лідерство у Чорноморському регіоні між Туреччиною та Румунією в останні десять років проявлялося в нових ініціативах, які висувалися обома країнами і мали, на їх погляд, посилювати регіональну безпеку. Як Туреччина, так і Румунія намагалися спозиціонувати себе як найкращого союзника НАТО у регіоні, який може надати Брюсселю та партнерам відповідну інформацію. Румунія була наполегливим адвокатом посилення військової присутності НАТО, що більше співпадало з позицією Грузії та України, ніж з позиціями Болгарії та Туреччини. Експерти наголошують, що «Румунія, розуміючи ситуацію, працювала з НАТО з метою створення спроможностей для швидкого розгортання у Чорному морі, які були б схожими на те, що НАТО вже планувало у Балтійському регіоні та Польщі».
Росія
Концепція перцепції та місперцепції ідеально ілюструє позиціонування по лінії НАТО – РФ у Чорноморському регіоні. В умовах геостратегічної зони, за яку конкурують, ремілітаризація Чорного моря вбачається Москвою як необхідна політика з метою не допустити стримування Росії та обмеження її сили на західних кордонах. Адже сама ідея нелегальної анексії Криму базувалась на страху, що кораблі НАТО можуть з'явитися у гаванях півострова, навіть тоді, коли Україна мала «позаблоковий» статус, а Альянс не мав жодного інтересу до Чорного моря.

Утім, цей «страх» був достатньо ірраціональним та базувався на російській «ментальній карті» сприйняття НАТО тільки у якості ворога, а всіх інших – такими ж рішучими, як і Москва, у боротьбі за «сфери впливу».

Водночас у Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року (2009 рік) наголошувалось, що «визначальним фактором у відносинах з Організацією Північноатлантичного договору залишиться неприйнятність для Росії планів просування військової інфраструктури альянсу до її кордонів і спроби надання йому глобальних функцій, що йдуть врозріз з нормами міжнародного права» (ст. 17).
НАТО
Якщо Кремль помилково очікував від НАТО «розміщення» у Чорному морі, то Брюссель хибно сприймав Росію як стратегічного партнера, який готовий до більшого залучення та партнерства. Наприклад, у Стратегічній Концепції НАТО 2010 року найбільш промовистим параграфом є наступний: «Співробітництво НАТО – Росія є стратегічно важливим, оскільки воно робить внесок у створення спільного простору миру, стабільності і безпеки. НАТО не становить загрози для Росії. Навпаки: ми хочемо бачити справжнє стратегічне партнерство між НАТО і Росією і ми будемо діяти відповідним чином, очікуючи на взаємність від Росії» (пар. 33).

Така логіка привела до прорахунків у діях НАТО у Чорноморському регіоні та побудові відносин з Україною та Грузією. На думку М. Воротнюк, «логіка того, що намагання НАТО бути обережними з Росією може попередити велику конфронтацію, має серйозні вади. Асиметрія залучення може заохочувати Кремль та сприяти ще більш рішуче налаштованим діям, які, як наслідок, роблять конфлікт навіть більш вірогідним».

3
НАТО та країни-партнери у Чорному морі
У процесі рефлексії ще одне питання, яке постає перед НАТО, це – переосмислення значення партнерства. Протягом достатньо тривалого періоду концепція партнерства попри назву не сприймалась як співпраця рівних.

Країни – не члени здебільшого сприймалися як імпортери безпеки, а не експортери.
На жаль, саме негативні події 2014 року стали поштовхом до певного перегляду прикладних елементів партнерства та надання допомоги насамперед країнам Чорноморського регіону. Так, Грузія отримала Істотний пакет «НАТО – Грузія» як частину Ініціативи НАТО щодо розвитку оборонних та безпекових можливостей і приєдналась до Ініціативи взаємосумісності партнерів, яка дозволяє країнам-не членам НАТО зробити свій внесок у місії та навчання Альянсу.

Лише у вересні 2014 року під час саміту НАТО в Уельсі Генеральний секретар визнав внесок Грузії як однієї «з найбільших контрибуторів сил до місії НАТО в Афганістані ISAF серед країн-не членів НАТО, Грузія продемонструвала, що є експортером безпеки». Україна також брала участь у всіх миротворчих операціях НАТО. Але формат Програми «Партнерство заради миру» залишається обмеженим. Програма включає значну кількість держав, серед яких – і ті, що прагнуть членства в Альянсі, і ті, яких перспективи членства не цікавлять. Більше того, формат «Партнерства заради миру» не може запропонувати варіантів колективних дій щодо забезпечення безпеки, наприклад, у Чорноморському регіоні.
Дані Міністерства оборони України
mil.gov.ua
На жаль, саме негативні події 2014 року стали поштовхом до певного перегляду прикладних елементів партнерства та надання допомоги насамперед країнам Чорноморського регіону. Так, Грузія отримала Істотний пакет «НАТО – Грузія» як частину Ініціативи НАТО щодо розвитку оборонних та безпекових можливостей і приєдналась до Ініціативи взаємосумісності партнерів, яка дозволяє країнам-не членам НАТО зробити свій внесок у місії та навчання Альянсу. Україна отримала нові трастові фонди, спрямовані на підвищення спроможності ЗСУ, а у 2016 році – Комплексний пакет допомоги, який спрямований як на трансформацію збройних сил, побудову спроможностей, так і на боротьбу з гібридними загрозами.
Подальшим поштовхом для розвитку підходів Альянсу знову стали негативні події. У відповідь на атаку РФ проти кораблів ВМС України у Керченській протоці (листопад 2018 року) у квітні 2019 року було домовлено про пакет заходів, які дозволять покращити обізнаність НАТО про ситуацію у Чорноморському регіоні та посилити підтримку партнерів Грузії та України – так званий «Чорноморський пакет».


Цей пакет передбачався насамперед для України і надавав допомогу у спостереженні, військовій присутності, а також підтримці українських ВМС та берегової охороні. Як зазначив у листопаді 2019 року Генеральний секретар Й. Столтенберг, пакет включає «тренування військово-морських сил та берегової охорони. Візити до портів та проведення навчань. Обмін інформацією. Нещодавні візити Північноатлантичної ради в Грузію та Україну були доброю нагодою, щоб бачити цей пакет заходів у дії. Постійні військово-морські групи НАТО проводили навчання разом з кораблями Грузії та України, підвищуючи нашу здатність працювати разом».

Важливість Чорноморського пакету полягає не тільки у чіткому визначенні Чорного моря як простору діяльності, але й у просуванні підходу «працювати разом» з партнерами замість того, щоб просто надавати їм односторонню допомогу.
У 2018 році у Брюсельській декларації країни-члени підтвердили, що вони будуть «продовжувати зміцнювати роль НАТО у зв'язку з цим, допомагаючи партнерам, на їх запит, у створенні більш сильних оборонних інституцій, поліпшенні належного управління, підвищенні їх стійкості, забезпеченні своєї безпеки і більш дієвої участі у боротьбі з тероризмом. Такий внесок у безпеку партнерів сприяє зміцненню нашої безпеки» (ст. 50), а також, що вони будуть «підтримувати зусилля України щодо підвищення стійкості перед обличчям гібридних загроз, зокрема, за рахунок активізації діяльності під егідою платформи НАТО – Україна з протидії гібридній війні» (ст. 66). З метою досягнення цих завдань союзники посилили свій фокус на сферах підвищеного ризику та взаємодіють з партнерами у Чорноморському регіоні з урахуванням усього спектру інструментів співробітництва. Це включає регулярні консультації щодо стратегічної оцінки безпекової ситуації у Чорноморському регіоні, планування відповідних навчань, прискорення практичної допомоги Грузії, Молдові та Україні.

У січні 2020 року Україна та НАТО погодили порядок спільних навчань із захисту критичної інфраструктури у Чорноморському регіоні – «Непорушна стійкість – 2020». Вони повинні були пройти в Одесі у жовтні 2020 року, але перенесені через пандемію, спричинену короновірусом. Очікувалось, що учасники з України та країн-членів НАТО спільно розроблять алгоритм дій під час кризових ситуацій, які можуть виникнути у Чорноморському регіоні, з метою надання скоординованої, вчасної та компетентної відповіді на кібер-атаки, захоплення транспортних шляхів та інші загрози.

2020 рік загальмував можливі зміни до подальшого перетворення існуючих партнерств НАТО з Україною та Грузією у більш дієві та ефективні формати з фокусом на чорноморську безпеку. Водночас рівень політичної дискусії, залучення партнерів у процес рефлексії та можливе врахування їх позицій під час підготовки нової Стратегічної концепції НАТО може закласти нові підвалини співробітництва на наступні десять років, які б не підміняли, а доповнювали євроатлантичну інтеграцію України та Грузії.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
НАТО потребує як чіткого формулювання власної Чорноморської стратегії, визначення наявних і потенційних ризиків та загроз, так і кращого застосування свого потенціалу щодо управління кризами. На жаль, на сьогодні стимулювання відносин між НАТО та країнами регіону здебільшого викликано негативним подіями, а не розумінням спільної відповідальності за регіональну безпеку.

Аналіз декларацій самітів НАТО демонструє еволюцію підходів і поступове зростання уваги до Чорноморського регіону, однак все ще початкову стадію визначення власної ролі в ньому. Відсутність чіткої короткотермінової перспективи членства для України та Грузії також є елементом цієї невизначеності. Починаючи з 2018 року відбулися зміни у підході НАТО щодо Чорноморського регіону, яке базується на наступних принципах: посилене партнерство, побудова стійкості та більша залученість до регіональних справ.

Чорноморська стратегія НАТО повинна з'явитися відразу після нової Стратегічної концепції 2030 і включати комплексне бачення регіону (окрім перспективи членства України та Грузії) з метою залучення не тільки країн-аспірантів, але й нейтральних країн, наприклад, Молдову.

З точки зору НАТО необхідно:
1
Представити чітке бачення Чорноморського регіону, мінімізуючи ефект попередніх місперцепцій та покладання лише на Туреччину як головного гаранта регіональної безпеки.
2
Визначити чітке місце Чорноморського регіону між Східним та Південним флангами НАТО, прийнявши, що замість стратегічного лімба, яке спостерігається зараз, саме Чорне море може стати регіоном, який об'єднає два фланги, адже більшість викликів є взаємопов'язаними стратегічним загрозами.
3
Відійти від домінування російсько-центричного підходу у визначенні загроз та перспектив співробітництва з партнерами.
4
Збільшити ротаційну присутність у Чорноморському регіоні, розглянути можливість більшої залученості Грузії та України до операційної діяльності.
5
Розробити плани реагування на підвищенні ризики інцидентів у Чорноморському регіоні та можливість провокацій з боку Росії на морі.
6
Розвивати спроможності як країн-членів, так і країн-аспірантів, використовуючи всі можливості Партнерства розширених можливостей, частиною якого є Грузія та Україна. За таких умов концепція «розумної оборони» може стати новою парадигмою діяльності НАТО у Чорноморському регіоні, що дозволить краще використовувати спроможності та сприятиме створенню ефективної, але не наступальної оборони. Використання принципів «розумної оборони» може призвести до більшого залучення та підвищення спільної безпеки до набуття членства країнами-аспірантами. Більше того, це може сприяти кращій взаємосумісності між НАТО та партнерами, що є головним завданням угод Альянсу про партнерство.
З точки зору України необхідно:
1
Поновити безпековий діалог Україна – Грузія з акцентом саме на спільні ініціативи та формати у рамках НАТО, з фокусом на Чорноморський регіон.
2
Запропонувати розробку Концепції стійкості для країн-партнерів (зокрема, у рамках Партнерства розширених можливостей).
3
Розглянути можливість спільних тренувальних і миротворчих місій у третіх країнах під егідою НАТО у нових форматах, наприклад, Україна – Румунія та Україна – Грузія. Забезпечити участь ВМС ЗСУ у морських операціях НАТО.
4
Посилити обмін оперативною розвідувальною інформацією, у тому числі щодо висвітлення підводної, надводної обстановки, радіо перехватів, тощо, у Чорноморському регіоні. Проаналізувати можливість розробки спільної системи ПВО моніторингу.
5
Збільшити увагу партнерів по НАТО до питань безпеки судноплавства у Чорному та Середземному морях, а також чорноморських протоках як у цивільному, так і військовому контексті. Забезпечити стійкий моніторинг ситуації з безпекою на Чорному та Азовському морях, зокрема йдеться про запобігання військовим інцидентам і напруженості, а також попередженню безпідставного перекриття морських районів.
6
Запропонувати створення спеціалізованого Чорноморського форуму для військово-морського флоту (використовуючи досвід і модель Венеціанського форуму) для обговорення подій і ризиків в регіоні.
7
Розробити систему кризового реагування та управління невійськовими викликами – техногенні та військові катастрофи, пандемії тощо у Чорноморському регіоні спільно з країнами-членами НАТО відповідно до стандартів та взаємосумісності сил і ресурсів.
8
Ініціювати спільні заходи під егідою НАТО щодо оцінки рівня дезінформації та пропаганди щодо самого Альянсу й процесу євроатлантичної інтеграції загалом, а також розробки механізмів протидії і попередженню таким кампаніям.
Аналітична записка програми Безпекових студій
Ради зовнішньої політики "Українська призма" в рамках проєкту Інституційного розвитку аналітичних центрів за підтримки Посольства Швеції в Україні, Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE) та Міжнародного фонду «Відродження».

info@prismua.org
Made on
Tilda