Серед зовнішніх гравців першими спробували здобути певний зиск на епідемії коронавірусу Російська Федерація та Китайська народна республіка.
Залучення РФ до кризи двовимірне: з одного боку, сприяння поширенню дезінформації про коронавірус та підтримка євроскептичних настроїв залишається однією з тактик розхитування ЄС зсередини, намагання вплинути на довіру європейців до інституцій ЄС. З іншого боку, криза створила сприятливу можливість для покращення іміджу РФ та створення передумов для розгортання дискусії про скасування санкцій. З цією метою, зокрема, було направлено лікарів та медичне обладнання для боротьби з коронавірусом до Італії.
З іншого боку, КНР намагається скоригувати свій несприятливий образ держави походження COVID-19, тож демонструє державам ЄС свою відповідальність, солідарність і бажання співпраці, представляючи себе як гравця, що не лише спромігся вирішити кризу на національному рівні, а й робить посильний внесок у її подолання в глобальному масштабі. Рішення про надання допомоги іншим, в тому числі європейським, державам у протидії поширенню коронавірусу є для Китаю геополітичною вправою. Помітним є також те, що часом Китай використовує свою допомогу як демонстративну винагороду за прихильність окремих держав до китайських ініціатив «Пояс і Шлях» та «17+1».
У цій аналітичній записці досліджуються зовнішньо та внутрішньополітичні аспекти реагування на коронавірусну кризу окремих держав-членів ЄС. Першу групу представляють країни «старої» Європи, засновниці ЄС – Італія, Франція та Німеччина. Другу групу складають так звані «нові члени», або ж держави Центральної Європи, більшість з яких є безпосередніми сусідами України. Це Словаччина, Румунія, Польща, Угорщина та Чехія.
На їхніх прикладах спершу проаналізовано економічні, політичні та соціальні заходи боротьби із впливом пандемії COVID-19, орієнтуючись на індикатори визначені у дослідженні Oxford COVID-19 Government Response Tracker, розроблений експертами Blavatnik School of Government: закриття шкіл, робочих місць, скасування громадських заходів, обмеження в роботі громадського транспорту, мобільності громадян в середині країни, інформаційні кампанії, контроль подорожуючих, фіскальні, монетарні заходи, інвестиції в систему охорони здоров'я тощо. Окрему увагу приділено зовнішньополітичному виміру антикоронавірусних заходів, зокрема епізодам конкуренції чи співпраці з іншими гравцями.
Метою аналізу є вивчення наявного досвіду внутрішніх та зовнішніх політик країн-членів ЄС щодо боротьби з COVID-19, з урахуванням реакції самого ЄС та факторів впливу Китаю та РФ, для вироблення рекомендацій уряду України щодо додаткових заходів протидії COVID-19 та його наслідкам.