ДОслідження

ПАНДЕНОМІКА ЄВРОПИ
політичні, економічні та соціальні виклики
вакцинування від COVID-19
У фокус пілотного дослідження потрапила третина країн ЄС - три країни «старої» Європи, засновниці ЄС – Італія, Франція та Німеччина, а також «шістка» «нових членів», більшість з яких є сусідніми до України – Польща, Румунія, Чехія, Угорщина, Болгарія та Словаччина. На їх прикладі проаналізовано зовнішньо та внутрішньополітичні аспекти реагування на коронавірусну кризу з початку національних імунізаційних кампаній. Визначено вплив таких рішень на демократичні права та свободи громадян цих держав-членів ЄС та наскільки коронавірус став «тестом» на політичну стійкість урядів та солідарність із ЄС у 2021 р.
Тетяна ЗОСИМЕНКО
к.е.н., Директорка програми економічної дипломатії Ради зовнішньої політики «Українська призма», доцентка Національного університету «Чернігівська політехніка»
Вікторія ВДОВИЧЕНКО
к.і.н., асоційована експертка Рада зовнішньої політики «Українська призма», доцентка Київського університету імені Бориса Грінченка
Вступ
Пандемія, спричинена вірусом SARS-COV-2 у 2020 р., змусила світ надзвичайно швидкими темпами долати цей виклик та шукати ефективні методи й заходи з протидії його наслідкам. Нові «хвилі» розповсюдження інфекції провокують нові карантинні обмеження та «жорсткі локдауни». Масштаби та характер пандемії COVID-19 та її наслідків надали імпульсу надшвидкому розробленню вакцини. На сьогодні вже зареєстровано низку препаратів і розпочато процес щеплення.

Наразі відбувається зміщення акцентів від розробки вакцин до швидкого та справедливого їх розподілу, оскільки попит значно перевищує пропозицію. Нерівномірний перебіг національних імунізаційних кампаній на тлі зростаючої кількості випадків зараження та смертей посилюють політичний та громадський тиск на темпи та масштаби щеплень. Знекровлений тривалим локдауном бізнес-сектор виявляє все більшу стурбованість та роздратованість від млявого розгортання вакцинації, усвідомлюючи руйнівний ефект від подібного зволікання для економічного відновлення. Дії урядів з протидії COVID-19, передовсім у сфері вакцинної логістики, стають предметом прискіпливої уваги і в разі недостатньої прозорості чи ефективності піддаються нищівній критиці та дають поштовх до нових хвиль інфодемії, що шкодить запланованому перебігу імунізаційних кампаній. Враховуючи різні темпи щеплення, а також повідомлення про численні невикористані дози в окремих країнах, розуміння факторів, що впливають на ефективне розгортання вакцинації набуває особливої актуальності.

Особливий інтерес викликає загальноєвропейська модель реагування на COVID-19. Підсилена спільними ресурсами відповідь ЄС на пандемію мала би вигідно відрізнятися на загальносвітовому тлі. Натомість громіздка система європейських інституцій, неповороткий механізм прийняття рішень, які потрібно ухвалювати на рівні парламентів або урядів усіх 27 держав-членів ЄС, та суперечності всередині об'єднання уповільнили прийняття рішень та обмежили простір для національних маневрів. З одного боку, держави-члени Європейського Союзу виявили солідарність, чекаючи допоки «бюрократична система ЄС» схвалить вакцини перед тим, як розпочати скоординовані кампанії з вакцинації. З іншого боку, національні особливості вилилися в дуже "різнобарвні" підходи до імунізації та результували істотними відмінностями в показниках щеплень.

Відтак приклад ЄС формує сприятливий простір для визначення економічних, політичних, соціальних чинників, що можуть зіграти як на користь, так і на шкоду процесу, критично важливому для збереження людського капіталу та виживання економіки.
У фокус пілотного дослідження потрапила третина країн ЄС - три країни «старої» Європи, засновниці ЄС – Італія, Франція та Німеччина, а також «шістка» «нових членів», більшість з яких є сусідніми до України – Польща, Румунія, Чехія, Угорщина, Болгарія та Словаччина. На їх прикладі проаналізовано зовнішньо та внутрішньополітичні аспекти реагування на коронавірусну кризу з початку національних імунізаційних кампаній. Визначено вплив таких рішень на демократичні права та свободи громадян цих держав-членів ЄС та наскільки коронавірус став «тестом» на політичну стійкість урядів та солідарність із ЄС у 2021 р. Вибір цих країн ґрунтується на виділенні двох контрастуючих кластерів держав – «старих» та «нових» членів ЄС. Такий поділ важливий з двох позицій. По-перше, беручи до уваги, що рівень доходів, матеріальна та кадрова забезпеченість медичних систем Німеччини, Франції та Італії є істотно вищими за показники «шістки нових держав-членів», він дозволяє виявити чи дійсно економічна міць держави гарантує швидке забезпечення колективного імунітету проти коронавірусу, По-друге, високий рівень недовіри до влади, незрілість інституцій, поширення дезінформації серед більшості із «шістки», а також кращі практики їх подолання варті вивчення з урахуванням актуальності цих викликів і для України.

Мета цього дослідження полягає у прагненні визначити чинники-виклики вакцинації (політичні, економічні, соціальні) та на прикладі країн ЄС продемонструвати наскільки різним може бути їх вплив на управління та ефективний перебіг імунізаційних кампаній у протидії пандемії.
Індикаторами оцінки дій урядів слугуватимуть:
а) фізична доступність вакцин для населення держав-членів ЄС;
б) показники динаміки та рівня вакцинації населення визначених держав-членів ЄС;
в) пакети економічних рішень, створені досліджуваними країнами ЄС для забезпечення імунізаційних кампаній;
г) сприйняття населенням кампаній з вакцинації кожної з обраних держав-членів, що вплинула на темпи щеплень;
д) індекси економічних настроїв, впевненості бізнесу та випереджаючі індикатори економічного зростання з точки зору їх кореляції з показниками охоплення населення щепленнями проти COVID-19.

Отже, завдання дослідження можна сформулювати таким чином:
  • проаналізувати значення вакцинації для глобальної економіки загалом та Євросоюзу зокрема, навести приклади вакцинного націоналізму та визначити можливі економічні наслідки нерівного розподілу вакцин;
  • виділити чинники-виклики, які визначають різний темп просування вакцинації у країнах ЄС на глобальному, національному та локальному рівнях;
  • виявити найважливіші політичні, економічні та соціальні рішення, що вплинули на перебіг вакцинації проти COVID-19 у відібраних країнах ЄС.
Основу дослідження становлять наступні джерела інформації: дані трекера вакцинувань проти COVID-19 Європейського центру з профілактики та контролю захворюваності; результати моніторингу політики щодо боротьби з COVID-19 Всесвітньої організації охорони здоров'я; дослідження громадської думки щодо вакцинування проти коронавірусу, здійснене Європейською комісією; економічна статистика EUROSTAT, OECD, World Bank та International Monetary Fund, індекси EUDisinfo щодо аналізу фейкових аккаунтів та наративів щодо вакцинації, національні проєкти країн ЄС щодо аналізу фейкових наративів щодо вакцинації та аналітичний інструмент CrowdTangle для аналізу вакцинних наративів у мережі Facebook.

1
Національні профілі протидії COVID-19:
економіка, політика, соціум


2
Вакцинний націоналізм VS вакцинація рівних можливостей:
скільки це коштуватиме світовій економіці?

У 2020 р. світ зіткнувся з безпрецедентною кризою, у наслідок чого національні уряди вимушені були змінити усталені підходи до регулювання економіки. Те, що раніше не могли уявити найбільш демократичні та економічно ліберальні держави, поступово стає тенденційним. Для національної влади стало звичним, зокрема, контролювати мобільність громадян, а також виплачувати зарплату, коли роботодавці не в змозі це забезпечити через економічну скруту.
У прагненні врятувати життя людей та стабілізувати світову економіку держави та міжнародні інституції "влили" близько $19,5 трлн, що лише трохи менше ВВП США у 2020 році, та у понад два рази перевищує ВВП Німеччини, Франції та Італії разом узятих.
$12 трлн
у формі фіскальних заходів
$7,5 трлн
у формі монетарних заходів
У країнах, де ідеї вільного ринку панували десятиліттями, вибудовування захисних заходів державного регулювання було схоже на ремонт одягу нашвидкуруч зробленими латками. Окреме місце у цьому резонансному наборі державної політики посідає дискусія щодо доцільності вакцинації громадян від COVID-19. Державні програми імунізації знижують смертність та захворюваність, спричинену вірусом Sars-Cov-2, і вважаються безпечними для медичних працівників та, в цілому, громадян. Проте питання чи слід робити вакцинацію обов'язковою через прийняття відповідного законодавства, залишається суперечливим і продовжує бути на порядку денному національних урядів у 2021 р. А власне процес вакцинації показав вразливість урядів до питання забезпечення прав та свобод громадян.

Розгортання кампаній з вакцинації вселили надію переломити пандемію вже цього року. Але нові спалахи та мутації вірусу викликають величезне занепокоєння світової спільноти. Більше того, допоки вакцинацією не будуть охоплені всі групи країн, не тільки розвинені, очікувати на істотне покращення ситуації не доводиться. Всі економіки світу є тісно пов'язаними глобальними ланцюгами постачань, рухом робочої сили та капіталу. Оскільки у країнах, що розвиваються безробіття тримається на високому рівні, а багато колишніх заробітчан не мають засобів для існування через локдаун, країни Північної Америки, Європи та Східної Азії будуть втрачати в обсягах експорту порівняно з допандемічним рівнем. Мультинаціональні корпорації будуть мати проблеми із безперебійним надходження сировини та деталей.
Хоча розповсюдженість коронавірусу, спричиненого вірусом Sars-Cov-2 дозволила пришвидшити доступ до вакцин у країнах з низьким рівнем доходу (для прикладу, запровадження програми COVAX), повільний темп доставки за межі найбагатших країн залишається найбільшим викликом. Особливо це стосується ситуації, коли центр ваги інфекцій переміщується із багатих країн та великих економік, що розвиваються, до цілого ряду менших країн, які не спроможні на тому ж рівні нарощувати масштаби внутрішнього виробництва медичних препаратів.
За найгіршим сценарієм, якщо багаті країни будуть повністю вакциновані до середини 2021 р., а бідні країни – ні, світова економіка зазнає втрат на 9 трильйонів дол США. При цьому близько половини збитків ляже на плечі найбагатших країн.
Серед держав, чиїм економікам загрожують найбільші втрати, левова частка припадає на ЄС (передовсім, Франція та Німеччина). За різними оцінками продовження карантинних обмежень, зумовлене запізненнями із вакцинацією, може коштувати ЄС від 90 до 120 млрд євро. Мова також йде і про пряме фінансування антикризових заходів, що зашите у Програмі закупівель у зв'язку з пандемією (Pandemic Emergency Purchase Programme, PEPP) чи передбачене Фондом відновлення ЄС (EU recovery fund). Затримка вакцинації ще більше посилить тиск державного регулювання на економіку із відповідними наслідками у вигляді зростання боргового тягаря та наростання кризи неплатоспроможності у корпоративному секторі.

Усвідомлюючи це, «багаті» країни почали закуповувати та накопичувати запаси вакцини для власного використання країни. Ці та інші дії під гаслом пріоритету внутрішніх потреб держави над потребами інших країн отримали назву «вакцинний націоналізм».

Однак вакцинація не захищає власну країну і не сприяє вирішенню проблеми пандемії. Дослідження, представлені на Світовому економічному форумі доводять, вірус буде лише процвітати і продовжувати існувати у невакцинованих спільнотах, сприяючи лише новим штамам, якщо «багаті» країни і надалі будуть скуповувати вакцини. Отже, зусилля з виробництва та розподілу вакцин, а відповідно, і плани по успішній вакцинації мінімізуються через мутацію вірусу. Як наслідок, вакцинний націоналізм загрожує перетворити тріумф науки щодо надання світові вакцин проти COVID-19 у виклик.

Чим багатша країна, тим швидша вакцинація?
На фоні таких нерайдужних перспектив інвестиції в глобальний механізм координації зусиль щодо розвитку, виробництва та забезпечення рівного доступу до вакцин вже не є питанням гуманізму чи актом щедрості. Радше – це важлива інвестиція для урядів, які прагнуть відродити свою внутрішню економіку.
Усі держави-члени ЄС розпочали кампанії з вакцинації 26-29 грудня 2020 року, приділяючи найбільшу увагу медичним працівникам та найстаршим верствам населення. Проте, деякі країни, такі як Болгарія та Чеська Республіка надали пріоритетний доступ також і своїм політикам, які могли допомогти у популяризації вакцинації. Однак перші хвилі вакцинації показали наскільки відмінними є кроки кожної із досліджуваних держав, коли мова йде про національні політичні інтереси і інтереси на рівні ЄС. Теоретично, 12 млрд. доз вакцини, які спроможна випустити світова фармацевтична індустрія у 2021 р., мало би цілком вистачити для щеплення 88% населення Земної кулі (для формування колективного імунітету достатньо щепити 70%). Втім реальна картина виглядає не так оптимістично. За останніми доступними даними, кількість замовлених вакцин становить близько 7 млрд доз, якими можна було б вакцинувати понад 50% населення світу. Насправді ж цей розподіл виглядає наступним чином (рис. 1).
60% або 4,1 млрд доз замовлені найбагатшими країнами, що дозволяє їм повністю імунізувати своє населення двічі. Кількість вакцин, що припадає на країни з низьким рівнем доходу, дозволяє охопити 74% населення, що є доволі високим показником на фоні наступних двох груп.
Як не дивно, найбільш уразливими у світових перегонах за вакцинами виявилися країни з рівнем доходу близько середнього.
Зокрема, частка населення, охопленого вакцинацією, по групі держав з доходом вище середнього у разі успішної імунізаційної кампанії сягне 28%, по групі країн з доходом нижче середнього – лише 13%. У цю групу потрапляє і Україна, що є серйозною підставою для занепокоєння та перегляду національної політики (стратегії) щодо імунізації населення проти COVID-19.

З одного боку, лідери заможних держав постійно транслюють меседжи на кшталт: «Ніхто не буде в безпеці, поки кожний не буде у безпеці», «Вакцини будуть нашим глобальним, спільним благом». З іншого боку, подібні заклики до гуманності губляться за прагматичними спонуканнями. Як тільки з'явилися загрози зриву поставок AstraZeneca, ЄС активізували більш жорсткі механізми контролю за експортом вакцин під лозунгом «вакцинація будь-якою ціною». Як відомо Європейський Союз від імені своїх 27 держав-членів уклав угоди з виробниками вакцин, законтрактувавши 4,4 млрд доз заздалегідь у кількох компаній. Але ще раніше найзаможніші члени – Німеччина, Франція, Італія та Нідерланди почали власні переговори з виробниками вакцин, зокрема, з AstraZeneca. Це викликало хвилю цілком очікуваних обурень в інтегрованій політично та економічно спільноті ЄС та аж ніяк не сприяло пом'якшенню антиінтеграційних настроїв з боку окремих країн. На додачу, на початку березня 2021 року Італія заблокувала партію вакцини AstraZeneca COVID-19, призначену для Австралії. Конфлікт стався через непорозуміння між Європейським Союзом та компанією AstraZeneca через дефіцит виробництва вакцин. Отож, прагнення обмежити чи контролювати розповсюдження та закупівлю вакцинами на міжнародному рівні, пріоритизуючи інтереси місцевих громадян і стало проявом вакцинного націоналізму. Втручання Італії - лише один із його прикладів.

Зусилля щодо стримування вірусу та боротьби з ним посилили націоналістичні тенденції по всьому світу, оскільки держави орієнтували свої зусилля на захист власних громадян. Відповідь на пандемію спричинила поляризацію поглядів громадян у багатьох країнах, оскільки точаться суперечки щодо найкращого способу реагування на розповсюдження вірусу, а політики при цьому, шукають «урядових відповідальних», розпускаючи уряди (Італія у лютому 2021 року) чи знімають карантинні обмеження щоби провести вибори (6 травня у Великій Британії).

Що, крім грошей, потрібно для успішної вакцинаці?
Довіра до інституцій та експертного середовища у країнах-членах ЄС дійсно похитнулася. Зокрема, громадяни обурилися тим, що ЄС залишив їх напризволяще, коли перші хвилі коронавірусу «розігралися» в одних із найзаможніших країн Європи. 58% в Італії, 50% Іспанії та 41% у Франції довіряють діям Брюсселя. Крім того, не краща ситуація із довірою щодо роз'яснень експертів, які сприймаються як такі, що породжують іще більшу кількість дезінформації та політичних маніпуляцій. Сприйняття та комунікація експертів не викликає впевненості у Франції (15%), Іспанії (21%) та Польщі (20%). Люди, найімовірніше, вважають, що експертні кола використали у своїх інтересах політику у часи пандемії у Польщі (53%), Франції (47%) та Італії (46%)
Водночас, як тільки держави-члени ЄС затвердили програми вакцинації, бажання отримати щеплення зросло в рази. Доросле населення, яке іще не отримало вакцину проти COVID-19, становить більшість тих, хто бажає це зробити. Намір зробити щеплення серед тих, хто ще не вакцинувався є дуже високий в Італії (85%), Іспанії (82%), Німеччині (74%); і трохи нижчий у Франції (59%). А ось у Болгарії третина населення декларувала небажання будь-коли отримувати вакцину (34%), водночас острах побічних ефектів від вакцинації надзвичайно висока у Польщі.
І ось тут необхідно зазначити, що прослідковується чітка тенденція кореляції між високим рівнем вакцинування та впевненістю у діях державних інституцій на національному рівні. Зокрема, так вважає більша половина населення Німеччини (76%) та Італії (75%), чого не скажеш за жодну іншу країну ЄС (для прикладу у Франції - це лише 36% у 2021 р., замість 52 % у 2020). Одним із пояснень низької довіри до державних інституцій в Угорщині, Франції, Румунії та Болгарії є те, що населення цих країн не отримує достатньо інформації про вакцини та не впевнене в транспарентності процесів здійснення вакцинних кампаній. Крім того, вважається, що пройшло не так багато часу для того, щоб достатньо протестувати вакцини на предмет їх безпечності. З цим згодні опитані в Болгарії (76%), Угорщині (74%), Чехії (70%), Франції (70%), Словаччині (67%), Румунії (67%), Польщі (65%), трохи менше в Німеччині (57%) та Італії (53%).
Мотиви вакцинного протекціонізму є зрозумілими. Економіки, які прийдуть першими у імунізаційних перегонах, будуть винагородженні потужними мультиплікативними ефектами, що стимулюватимуть споживання та інвестиційну активність у другому півріччі 2021 року, тоді як відсталі вакцинатори залишатимуться в кризовому режимі та продовжуватимуть нести значні витрати – як економічні, так і політичні.
За попередніми підрахунками, економічні втрати від затримок вакцинації у чотири рази перевищують вартість закупівлі вакцин.
Іншими словами, один євро, витрачений на прискорення вакцинації (в створення додаткових пунктів щеплень, матеріальне стимулювання медперсоналу, збільшення виробництва вакцин тощо), може заощадити країнам ЄС у чотири рази більше у вимірі вартості втраченого виробництва.

Розуміючи це, іще 17 червня 2020 року Європейська Комісія представила європейську стратегію вакцинації з метою прискорення розробки, виробництва та впровадження вакцин проти COVID-19 і створила загальну систему звітування, а також платформу для моніторингу ефективності національних стратегій вакцинації. ЄС дозволив використання трьох безпечних та ефективних вакцин проти COVID-19 відповідно до позитивних наукових рекомендацій Європейського агентства з лікарських засобів: Pfizer/BioNTech, Moderna, AstraZeneca. Укладено іще три контракти, які дозволяють придбати вакцину, коли вона буде затверджена як безпечна та ефективна, від компаній Sanofi-GSK, Johnson & Johnson, CureVac.
Держави-члени ЄС у відповідь мали підготувати національні стратегії вакцинації. ЄС визначив, що ключовими елементами у цьому процесі мають бути:
потужність служб вакцинації для доставки вакцин проти COVID-19, включаючи кваліфіковану робочу силу та медичне та захисне обладнання;
легкий доступ до вакцин для цільових груп населення;
розподілення вакцин, беручи до уваги потреби щодо їх зберігання та транспортування;
комунікаційна політика щодо переваг, ризиків та важливості вакцин проти COVID-19 для формування довіри громадськості.
Оскільки доступність вакцин покращується, стратегії вакцинації та їх цілі поступово коригуються. Наприклад, якщо на перших етапах, орієнтирами вакцинування було зменшення смертності та навантаження на медичні установи, то потім у процесі впровадження вакцинації, цей процес зможе впливати на економічні та суспільні обмеження, які існували за карантинних часів та, особливо, за часів жорстких локдаунів.

19 січня 2021 року Європейська Комісія звернулася до держав-членів про пришвидшення процесу випуску вакцин та самого процесу вакцинації в ЄС. До березня 2021 року щонайменше 80% людей у віці старше 80 років та 80% медичних працівників та працівників соціальних служб у кожній державі-члені повинні були отримати щеплення. До кінця літа 2021 року держави-члени мали вакцинувати мінімум 70% всього дорослого населення. Комісія укладає розширені угоди про закупівлю вакцин з окремими їх виробниками від імені держав-членів. В обмін на право придбати визначену кількість доз вакцин протягом певного періоду та за певною ціною, Комісія фінансуватиме частину авансових витрат за допомогою Інструменту надзвичайної підтримки. Це фінансування буде розглядатися як внесок за вакцини, які фактично будуть придбані державами-членами. Додаткова підтримка можлива за рахунок позик Європейського інвестиційного банку. Цей підхід зменшить ризики для компаній, одночасно прискорюючи та збільшуючи виробництво вакцин. Проте, допоки кожна країна визначала, як проводити свою кампанію зі щеплень, перша її фаза була зосереджена на найбільш вразливих верствах населення – медичних працівниках та найстаріших громадянах (70, 80+).
Станом на 12 червня 2021 р. в ЄС було введено 281 млн доз вакцини проти коронавірусу. Це дозволило охопити однією дозою щеплень 51,4% населення старше 18 років. Повну вакцинацію отримали лише 26,9% населення ЄС.
Настільки повільне просування вакцинації викликає сумніви щодо можливості досягнення запланованої Європейською комісією позначки у 70% повністю вакцинованого населення до кінця літа 2021 р. Огляд ситуації із імунізаційною кампанією на рівні ЄС є доволі показовим, але на рівні кожної окремої держави-учасниці ці ефекти формуються під впливом національної специфіки. Навіть якщо абстрагуватись від проявів вакцинного націоналізму в рамках ЄС та вийти із задекларованого принципу солідарності у забезпеченні вакцинами проти СOVID-19, статистика вакцинувань у державах-членах істотно різниться .
Настільки повільне просування вакцинації викликає сумніви щодо можливості досягнення запланованої Європейською комісією позначки у 70% повністю вакцинованого населення до кінця літа 2021 р. Огляд ситуації із імунізаційною кампанією на рівні ЄС є доволі показовим, але на рівні кожної окремої держави-учасниці ці ефекти формуються під впливом національної специфіки. Навіть якщо абстрагуватись від проявів вакцинного націоналізму в рамках ЄС та вийти із задекларованого принципу солідарності у забезпеченні вакцинами проти СOVID-19, статистика вакцинувань у державах-членах істотно різниться .
Наразі лідером із обраних для цього дослідження країн є Угорщина, яка повністю провакцинувала 50,7% своїх громадян. Наступною йде Польща, в якої повністю щепленими є третина жителів. Італія, Німеччина, Франція та Румунія щепили майже чверть свого населення. Дещо відстають від них Словаччина та Чехія з показником близько 20% повністю щепленого населення. Аутсайдером є Болгарія із показником 11,8%. За індикатором частки населення, що отримало принаймні одну дозу вакцини різниця між країнами є також суттєвою.

Загалом же подібний розкид свідчить про вплив низки чинників національного та локального рівнів.


Чинник-виклики, що визначають розгортання імунізаційних кампаній проти COVID-19
Джерело: Oxford Policy Managment. Meet the challenges: Rolling out Covid-19 vaccination in low-and middle-income countries
Політична воля
Сильна політична підтримка та послідовність є критично важливими для успішного розгортання вакцинації, включаючи чинники міжпартійної узгодженості та узгодженості між гілками влади, законодавчого підґрунтя, фінансового забезпечення, а також прихильності громадянського суспільства та широких верств населення.
Регулювання
Навіть якщо країни можуть забезпечити достатню кількість вакцин для своїх громадян, препарати додатково мають пройти затвердження у національних регулятивних органах. Затвердження тільки на рівні ЄС є недостатнім
Ланцюг постачань
Успішна вакцинація передбачає наявність інфраструктурних потужностей для ефективного зберігання, транспортування та введення вакцини. Особливо це стосується дотримання умов холодового режиму у діапазоні від 2°C до -80°C для різних вакцин. При цьому безперебійне функціонування ланцюга постачань антиковідної вакцини має не шкодити іншим видам імунізації, зокрема планової дитячої.
Рівність
Забезпечення рівномірного розподілу вакцини серед населення, що перебуває у групі ризику, є значним викликом для багатьох країн. Для управління процесами внутрішнього розподілу країни використовують різні стратегії. Однак без пильної уваги вони ризикують бути непослідовними, не підкріпленими фактичними даними, а головне несправедливими.
Дані
Визначення пріоритетних груп населення та їх вакцинація може ускладнюватися відсутністю регулярно оновлюваних централізованих даних щодо окремих груп ризику, як наприклад людей з серцево-судинними захворюваннями чи цукровим діабетом. Крім того, відсутність баз даних щодо пацієнтів із адекватною інформацією може зіграти проти при організації автоматизованої розсилки запрошень на щеплення.
Людські ресурси
Своєчасна вакцинація потребує залучення достатньої кількості медичного персоналу для проведення щеплень, а часто й додаткової матеріальної мотивації працювати в складних умовах надмірного навантаження.
Координація
Протидія COVID-19 вимагає об'єднання зусиль багатьох стейкхолдерів, включаючи державні інституції у сфері охорони здоров'я, уряд, громадянське суспільство, приватний сектор, міжнародні організації, місцеві громади тощо. Тому окрім організаційних та логістичних заходів для розгортання масової програми вакцинації, країнам потрібні ефективні механізми їх залучення.
На локальному рівні негативне сприйняття імунізаційної кампанії та інфодемія формують істотні загрози для особистого сприйняття вакцинації. Сумніви щодо вакцинації проти коронавірусу взагалі є розповсюдженим явищем та сильним дестимулятором у боротьбі з вірусом по всьому світові. Попередні дані свідчать, що охоплення вакциною в країнах з низьким та середнім рівнем доходу в основному корелює з такими факторами, як наявність вакцин, тоді як у країнах з високим рівнем доходу це більше корелює з особистими переконаннями. Однак посилення чуток у соціальних мережах та ЗМІ призводить до зростання недовіри до вакцин. Ситуацію погіршує брак інформації щодо протипоказань вакцини та усіх її побічних ефектів, адже, на відміну від інших існуючих у світі вакцин, вона не має достатньо тривалої для їх виявлення історії застосування.
Запропонована система чинників була покликана пояснити особливості перебігу процесу вакцинування у країнах із середнім рівнем доходу. Втім, як свідчить міждержавне співставлення, з високою долею ймовірності вони мають місце й у державах ЄС. Так, усі держави-члени мають добре розвинені національні системи охорони здоров'я, тому населення буде щеплене безкоштовно. Лікарні у менш заможних Болгарії та Румунії зазнали сильного удару від останньої хвилі вірусу, що мало би створити в них приблизно однакові проблеми із розповсюдженням вакцин. Натомість Румунії вдалося досягнути рівня щеплення економічних передовиків ЄС.

Показовими є і відмінності у політичному сприйнятті процесу вакцинації у державах-членах ЄС.
Зокрема, дуже часто провали із кількістю щеплених пов'язували із діяльністю опозиційних сил. Для прикладу, угорський уряд використовує вакцинні кампанії, щоб критикувати дії політичних опонентів, а італійський уряд взагалі пішов у відставку. Інші країни мають політично-суперечливі заяви щодо ефективності вакцин тих чи інших компаній. Так, у січні 2021 р. президент Франції Еммануель Макрон назвав вакцину проти коронавірусу AstraZeneca «неефективною для людей старше 65 років», у той день, коли Європейське агентство з лікарських засобів (EMA) рекомендувало її затвердити. Пізніше, у березні 2021 р., таку ж позицію мали певний час Італія, Німеччина та Іспанія, заблокувавши процес постачання вакцин до кінця березня 2021 р.

Ще одним прикладом впливу національних та локальних чинників може бути частка щеплень, забезпечена країнами для груп ризику. Загалом, попри право визначати перебіг національних імунізаційних кампаній, перша фаза вакцинації мала би охопити дві групи ризику – медичних працівників та людей похилого віку. Натомість, картина виглядає доволі строкатою (табл. 1). Якщо Угорщина та Румунія щепили щонайменше однією дозою 100% медичних працівників, а Франція та Чехія наближаються до їх рівня, то Болгарія із показником 20,4% ризикує погіршити й без того складну ситуацію зі щепленнями. Найбільше провакцинованих у віковій групі старше 80 років забезпечили Італія, Чехія, Франція та Угорщина. Інші країни слідують з суттєвим розривом. Менші, але помітні коливання показників імунізації, зафіксовані для вікової групи 70-79 років.
Неоднозначно сприймаються наміри запровадження «паспортів вакцинації». Велика Британія та Європейський Союз оголосили їх пріоритетними для своїх громадян, які зможуть отримати дозвіл займатися тією діяльністю, що підпадала під карантинні обмеження. Незважаючи на те, що кожна ініціатива має свої особливості, вони, як правило, намагаються підтвердити, що особа була щеплена від COVID-19, за допомогою ряду об'єктів, широко називаних «паспортами». Це може бути так просто, як паперовий запис, але зазвичай стосується електронного запису (зокрема, представленого QR-кодом), який можна використовувати для перевірки того, що особа отримала вакцину. Звісно, кроки зі збору даних з населення держав-членів ЄС породило дискусії щодо того, яким чином буде забезпечена безпека цих даних.

Крім того, сумніви щодо вакцинації інтенсифікували і процеси дезінформації серед держав-членів ЄС. Згідно із дослідженнями Європейської служби зовнішніх справ за період кінця 2020-початку 2021 р. «вакцинна дипломатія» повністю замінила «маскову дипломатію». ЄС та окремі держави-члени також стали об'єктами дезінформації, пов'язаної з проведенням кампаній вакцинування. Той факт, що кількість випадків захворювання на COVID-19 продовжує зростати, перетворюється на наративи про «провали» демократій та руйнування прав людини, а «чіп-фейки» («дешеві фейки») наповнюють віртуальні простори.

В інструментарії Росії та Китаю знаходяться підконтрольні ЗМІ, мережі проксі-медіа та соціальні мережі разом із офіційними профілями інституцій та окремих осіб в соціальних мережах. З початку 2021 р. до бази даних EUvsDisinfo додано понад 100 нових прикладів прокремлівських дезінформуючих наративів щодо вакцинації. Протягом грудня 2020 р. та першого кварталу 2021 р. російська кампанія з просування вакцини Sputnik V масштабувалася, адже наразі російські чиновники не лише пропагують вакцину Sputnik V, але й беруть участь в обвинувальних повідомленнях проти ЄС, який, на їх думку, підриває довіру до російської вакцини, зокрема, щодо діяльності Європейської медичної агенції та очільників інституцій ЄС.
Як наслідок, 50% європейців не задоволені заходами, здійсненими Європейським Союзом для боротьби з пандемією коронавірусу, проти 48%, які задоволені протягом квітня-травня 2021 р. під час найбільш активної фази кампанії з вакцинації.
Найбільш незадоволеною країною була Німеччина, де 63% респондентів були незадоволені тим, як ЄС поводився у цій надзвичайній ситуації, а у Франція - таких було 60%. Найнижчим цей показник виявився у Болгарії (36%).

У наступному блоці дослідження ми спробуємо проаналізувати економічні, політичні та соціальні рішення, які було здійснено пілотно обраними для дослідження країнами ЄС у контексті згаданих чинників-викликів у ході боротьбі із впливом пандемії COVID-19, а також визначити що саме мало найпотужніший ефект для розгортання національних імунізаційних кампаній.

4
ВИСНОВКИ
Порівняльний аналіз національних профілів вакцинації в обраних країнах ЄС показав, наскільки сильно вирішення життєво важливої суспільної проблеми –боротьби з COVID-19 – залежить від здатності держави спрямувати політичну волю на управління та координацію зусиль відповідальних інституцій для забезпечення своєчасної та надійної вакцинної логістики, здійснити продуманий розподіл обмежених бюджетних коштів, матеріальних та людських ресурсів, та доступно й переконливо прокомунікувати посил щодо необхідності формування колективного імунітету проти коронавірусу. При цьому рівень доходів країни, матеріальна та кадрова забезпеченість національної медичної системи безперечно впливають, але не гарантують швидкої імунізації населення. Натомість критично важливу роль тут відіграє довіра до інституцій та сприйняття державної політики як максимально орієнтованої на досягнення суспільного блага.

Стурбованість проявами «вакцинного націоналізму», підняла дискусії щодо доступності вакцин для деяких держав-членів ЄС, так само як призводило до затримання чи дефіцитів поставок до ЄС вакцин для подолання вірусу SARS-COV-2.

Просування імунізаційних кампаній у дослідженій вибірці держав також визначалось особливостями координації та розподілу повноважень між центральною владою та владою на місцях. За інших рівних умов, остання здатна оперативніше відреагувати на проблеми з розподілом вакцини, мінімізувавши втрати невикористаних доз.

Посилена політична невизначеність як на національному, так і на європейському рівні є ключовою тенденцією у найближчий рік, враховуючи те, що деякі політичні, економічні «важковаговики» ЄС матимуть вибори: Німеччина - у вересні 2021 р. та Франція - у квітні 2022 р. Деякі із обраних країн, зокрема «Вишеградська четвірка», прагнутимуть показати свою «окремість» в ЄС. Зокрема, це стосується Угорщини.
Реакція ЄС на пандемічну кризу у 2020 р. була запізнілою або невідповідною, що призвело до орієнтації на національні уряди та політиків, як відповідальних за подолання наслідків пандемії, так і вакцинну дипломатію.
Це проявилося у тому, що країни мали меншу готовність координувати економічну політику на рівні ЄС, прагнули до двосторонніх угод щодо закупівлі вакцин та відмежувалися від рішень ЄС заради власних національних інтересів. Як наслідок, «фокус на собі» у деяких випадках призвів до цілковитої зміни влади (Італія) або підготовки до такої зміни (Німеччина), у деяких - до посилення власної ваги та впливу (Франція, Болгарія, Словаччина).

Прорахунки влади на стадії замовлення вакцин, корупційні та політичні скандали із їх закупівлею, недалекоглядність у визначенні цільових груп укупі з непродуманою, хаотичною й необережною комунікацією провідних політиків були основними викликами, що змушували владу змінювати початкові плани вакцинації. Ці та інші чинники національного рівня ще більше підкреслили намічений розкол між «старими-новими» членами ЄС, звівши нанівець сподівання на одностайність країн у ключових питаннях політики протидії коронавірусу. На фоні швидкого погіршення епідеміологічної ситуації та млявої реакції ЄС на заклики забезпечити справедливий розподіл вакцин, уряди «нових» членів обрали доволі ризикові, з точки зору безпеки та політики, стратегії щеплення несертифікованими в ЄС вакцинами з Росії та Китаю. Угорщина наразі залишається єдиною з держав-членів ЄС, що використовує російську вакцину Sputnik V. Водночас, дебати щодо закупівель Sputnik V призвели до «кадрових» змін у Чехії та Словаччині.
Сукупний ефект впливу пандемії COVID-19 демонструє розчарування громадян у ЄС та власних урядах через кампанії з вакцинації. «Вакцинна дипломатія» Китаю та РФ пропонують часткове вирішення проблем із затримками з боку ЄС, але не означає зміну стратегічного вибору громадян ЄС.
Водночас, наше дослідження доводить, що постпандемічний світ побачить у подальшому значні втручання економічної політики у приватну сферу громадян. Нації вийдуть з кризи з величезним державним боргом. Суспільства будуть більш нерівними, а урядам доведеться узгоджувати власну політику з іншими країнами-членами ЄС. Якщо довіра громадян до своїх демократичних інститутів буде й надалі падати, майбутнє ЄС виглядає вкрай нестабільним.

Дослідження продемонструвало наявність тісної позитивної кореляції між економічними настроями та очікуваннями бізнесу й рівнем охоплення населення щепленнями, а ресурси ЄС виступають додатковим стимулятором для позитивних прогнозів. Тож для повернення країн ЄС на траєкторію економічного зростання найближчим часом найважливішими будуть два види ін'єкцій: вакцинування проти коронавірусу та фінансові вливання із 750-мільярдного Фонду відновлення ЄС. Від політиків буде залежати наскільки ефективно виділені кошти загоюватимуть «рани», нанесені економіці пандемією, та формуватимуть майбутні дивіденди для країни. Натомість недовіра до влади, зокрема її спроможності забезпечити своєчасну та прозору закупівлю вакцин, організувати їх надійну доставку і розподіл, посилюватимуть скептицизм щодо довгострокового відновлення економіки як власних бізнесменів, так і іноземних інвесторів.

4
РЕКОМЕНДАЦІЇ
1
Щодо подолання кадрових та логістичних обмежень
По мірі збільшення обсягів виробництва вакцин та задоволення ажіотажного попиту, урядам потрібно визначитися із базовими ресурсними питаннями:

  • на які інфраструктурні потужності покладатися у ході розгортання щеплення – традиційну медичну чи адаптувати до таких потреб інші об'єкти (аптеки, спортивні зали, термінали тощо);
  • чи будуть залучені до організації щеплень великі підприємства та інші об'єкти приватного сектора, якою буде їх роль у цьому процесі;
  • чи матимуть право проводити щеплення особи без медичної освіти після попереднього навчання?
Досвід Угорщини показав, що функції з адміністрування вакцин та безпосереднього щеплення варто розділяти задля уникнення надмірного навантаження на сімейних лікарів та інші категорії медпрацівників, допущених до проведення щеплень. Також практика усіх досліджених країн демонструє, що наявність добре розвиненої інфраструктури та достатнього матеріального забезпечення для здійснення вакцинації не гарантує втілення планів зі щеплень, якщо не вирішені протиріччя організаційно-управлінського характеру, що є актуальним і для України. Зокрема, серед першочергових питань у цьому контексті: оперативний перегляд критеріїв цільових груп для вакцинування та механізм використання залишків вакцин. Заздалегідь потрібно проаналізувати логістичні можливості наявної інфраструктури з точки зору збереження холодового ланцюга при транспортуванні та зберіганні певних вакцин, продумати можливості їх доставки у віддалені куточки країни. Приклад Італії та Франції показують, як можна територіально масштабувати кампанію з вакцинації з мінімальними витратами, належним чином облаштовуючи аптеки з попереднім проведенням експрес-навчання для фармацевтів.

2
Щодо забезпечення оперативної вакцинної статистики
Досвід країн ЄС показав, наскільки небезпечним з точки зору прийняття управлінських рішень та благодатним для множення чуток і спекуляцій може бути інформаційний вакуум щодо закупівлі, джерел та обсягів фінансування закупівель вакцин. Викладення у відкритому доступі деталей закупівлі вакцин, що не становлять комерційної таємниці, не лише сприятиме зміцненню довіри, але й імовірно зменшить навантаження щодо обробки типових запитів на публічну інформацію. Оприлюднення в інтерактивному режимі оперативних і детальних даних щодо ключових показників перебігу імунізаційної кампанії (кількість доз, чисельність щеплених, географічне охоплення) формуватиме аналітичну базу та сприятиме поширенню даних на сайтах новин, наукових та популярних публікаціях тощо. Окремих зусиль вартує постійний моніторинг побічних ефектів, які не було виявлено під час клінічних випробувань. Тут корисним є досвід Франції, де окрім загальної статистики, ведеться окремий блок інтерактивної статистики щодо побічних ефектів від щеплень.

3
Щодо координації зусиль стейкхолдерів
Коронакриза ще раз підкреслила потребу узгоджувати та об'єднувати зусилля центральних та місцевих органів влади, залучати бізнес та громадськість (зокрема їх мережі) до прийняття рішень та коригуючих дій, особливо якщо мова йде про донесення інформації, розуміння локальних настроїв, місцевої специфіки, а також оперативний перегляд цільових груп для проведення щеплення. В основі прозорої, збалансованої та всеохоплюючої політики імунізації мають бути покладені посилені механізми контролю за діями національних урядових структур, їх відповідальністю за свої дії, особливо коли виникає необхідність відходити від правил та діяти терміново й на випередження.

Варто звернути увагу на досвід Італії та Франції щодо узгодження між центральними та місцевими органами влади питань щодо підлаштування під потреби вакцинування об'єктів немедичного призначення та зведення тимчасових місць масового щеплення (так званих вакцинодромів). Заслуговують на увагу приклади кількох членів ЄС щодо використання військових об'єктів для щеплення цивільних осіб.

4
Щодо зменшення вакцинного скептицизму та підвищення впевненості і довіри до щеплень
Політизація вакцин або загальна недовіра до урядів може посилити скептицизм щодо самої вакцинації. Для уникнення помилкового сприйняття та заангажованості кампаній з вакцинування, важливо розробити й послідовно впроваджувати проактивну та ретельно сплановану комунікаційну стратегію, яка базується на перевіреній, корисній інформації, містить привабливу інфографіку і привертає увагу широкого загалу, а також передбачає декілька сценаріїв розгортання подій. Орієнтир на молодіжну аудиторію, як свідчить досвід Болгарії, є важливим в контексті підвищення обізнаності щодо імунізаційних кампаній. А для інформування населення, що проживає у віддалених куточках країни з обмеженим доступом до інформаційно-комунікаційних технологій, варто скористатися традиційними поштовими послугами (за прикладом Німеччини).

«Попит» на щеплення не є статичним, піддається активному впливу як в бік зростання, так і скорочення. Враховуючи, що професіонали-медики користуються більшою довірою населення порівняно з представниками влади, до проведення комунікаційних кампаній важливо долучати провідних лікарів. Крім того, буде корисно залучати до таких заходів і соціальних працівників та працівників освіти (від дитячих садків до вищих навчальних закладів).

За умови правильного таргетування, соціальні медіа також можуть бути високоефективним каналом для протидії вакцинній дезінформації. Дієвою лінією впливу на антивакцинаторів може бути збільшення їх альтернативних витрат. Так, дозволи для щеплених осіб перейти в офлайн-простір освіти, роботу в офісі, відвідування розважальних закладів часто виступають додатковими мотиваторами для тих, хто сумнівається.

Для заохочення населення вакцинуватися варто проаналізувати креативні підходи країн ЄС. Так, зокрема, за прикладом Румунії підібрати цікаві локації (замки, музеї) та залучити до їх популяризації так званих «лідерів думок» (популярних блогерів, представників шоу-бізнесу тощо). Крім того, можна скористатися досвідом Польщі із запуску вакцинної лотереї.

Оскільки несприйняття вакцинації часто є наслідком попередніх збоїв систем охорони здоров'я та державних інституцій щодо ефективного обслуговування певних груп населення, виплекана довіра до вакцин має підкріплюватися довірою до установ, відповідальних за вакцинацію. Спрощення механізмів фінансової компенсації від побічних ефектів вакцинації додає впевненості та сприяє формуванню у населення відчуття більшої захищеності та турботи з боку держави (підходи Польщі та Чехії).

5
Щодо підвищення поінформованості населення
Зважаючи, що працівники подекуди довіряють роботодавцям набагато більше, ніж урядам чи медіа, варто заручитись підтримкою підприємницького сектора у формуванні позитивного сприйняття імунізаційної кампанії. Підприємства, у свою чергу, можуть відстоювати права на доступну, рівну та своєчасну вакцинацію для своїх співробітників. Поки значна частка населення працює у віддаленому режимі, на компанії покладається відповідальна місія регулярно надсилати персоналу оновлену та надійну інформацію про державну імунізаційну кампанію, зміни у графіку чи черзі на щеплення, інструменти гарантування безпечності вакцинування та механізми компенсації у випадку появи побічних ефектів.

Як показує досвід проаналізованих країн ЄС (зокрема, Румунії, Словаччини), Україна має розробити та впровадити навчальні модулі в закладах середньої та вищої освіти про основні теми вигаданих наративів щодо вакцинації від коронавірусу, а також стосовно попередження та подолання пов'язаної з цим дезінформації.

Тест на політичну та демократичну «стресостійкість»: як країни ЄС діяли та реагували під час імунізаційних кампаній?
Презентація результатів дослідження та експертне обговорення 18 червня 2021.
Аналітична записка програм Європейських студій та Економічної дипломатії Ради зовнішньої політики "Українська призма" в рамках проєкту Інституційного розвитку аналітичних центрів за підтримки Посольства Швеції в Україні, Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE) та Міжнародного фонду «Відродження».

info@prismua.org
Made on
Tilda