По мірі збільшення обсягів виробництва вакцин та задоволення ажіотажного попиту, урядам потрібно визначитися із базовими ресурсними питаннями:

• на які інфраструктурні потужності покладатися у ході розгортання щеплення – традиційну медичну чи адаптувати до таких потреб інші об'єкти (аптеки, спортивні зали, термінали тощо);
• чи будуть залучені до організації щеплень великі підприємства та інші об'єкти приватного сектора, якою буде їх роль у цьому процесі;
• чи матимуть право проводити щеплення особи без медичної освіти після попереднього навчання?

Досвід Угорщини показав, що функції з адміністрування вакцин та безпосереднього щеплення варто розділяти задля уникнення надмірного навантаження на сімейних лікарів та інші категорії медпрацівників, допущених до проведення щеплень. Також практика усіх досліджених країн демонструє, що наявність добре розвиненої інфраструктури та достатнього матеріального забезпечення для здійснення вакцинації не гарантує втілення планів зі щеплень, якщо не вирішені протиріччя організаційно-управлінського характеру, що є актуальним і для України. Зокрема, серед першочергових питань у цьому контексті: оперативний перегляд критеріїв цільових груп для вакцинування та механізм використання залишків вакцин. Заздалегідь потрібно проаналізувати логістичні можливості наявної інфраструктури з точки зору збереження холодового ланцюга при транспортуванні та зберіганні певних вакцин, продумати можливості їх доставки у віддалені куточки країни. Приклад Італії та Франції показують, як можна територіально масштабувати кампанію з вакцинації з мінімальними витратами, належним чином облаштовуючи аптеки з попереднім проведенням експрес-навчання для фармацевтів.

Досвід країн ЄС показав, наскільки небезпечним з точки зору прийняття управлінських рішень та благодатним для множення чуток і спекуляцій може бути інформаційний вакуум щодо закупівлі, джерел та обсягів фінансування закупівель вакцин. Викладення у відкритому доступі деталей закупівлі вакцин, що не становлять комерційної таємниці, не лише сприятиме зміцненню довіри, але й імовірно зменшить навантаження щодо обробки типових запитів на публічну інформацію. Оприлюднення в інтерактивному режимі оперативних і детальних даних щодо ключових показників перебігу імунізаційної кампанії (кількість доз, чисельність щеплених, географічне охоплення) формуватиме аналітичну базу та сприятиме поширенню даних на сайтах новин, наукових та популярних публікаціях тощо. Окремих зусиль вартує постійний моніторинг побічних ефектів, які не було виявлено під час клінічних випробувань. Тут корисним є досвід Франції, де окрім загальної статистики, ведеться окремий блок інтерактивної статистики щодо побічних ефектів від щеплень.

Коронакриза ще раз підкреслила потребу узгоджувати та об'єднувати зусилля центральних та місцевих органів влади, залучати бізнес та громадськість (зокрема їх мережі) до прийняття рішень та коригуючих дій, особливо якщо мова йде про донесення інформації, розуміння локальних настроїв, місцевої специфіки, а також оперативний перегляд цільових груп для проведення щеплення. В основі прозорої, збалансованої та всеохоплюючої політики імунізації мають бути покладені посилені механізми контролю за діями національних урядових структур, їх відповідальністю за свої дії, особливо коли виникає необхідність відходити від правил та діяти терміново й на випередження.

Варто звернути увагу на досвід Італії та Франції щодо узгодження між центральними та місцевими органами влади питань щодо підлаштування під потреби вакцинування об'єктів немедичного призначення та зведення тимчасових місць масового щеплення (так званих вакцинодромів). Заслуговують на увагу приклади кількох членів ЄС щодо використання військових об'єктів для щеплення цивільних осіб.

Політизація вакцин або загальна недовіра до урядів може посилити скептицизм щодо самої вакцинації. Для уникнення помилкового сприйняття та заангажованості кампаній з вакцинування, важливо розробити й послідовно впроваджувати проактивну та ретельно сплановану комунікаційну стратегію, яка базується на перевіреній, корисній інформації, містить привабливу інфографіку і привертає увагу широкого загалу, а також передбачає декілька сценаріїв розгортання подій. Орієнтир на молодіжну аудиторію, як свідчить досвід Болгарії, є важливим в контексті підвищення обізнаності щодо імунізаційних кампаній. А для інформування населення, що проживає у віддалених куточках країни з обмеженим доступом до інформаційно-комунікаційних технологій, варто скористатися традиційними поштовими послугами (за прикладом Німеччини).

«Попит» на щеплення не є статичним, піддається активному впливу як в бік зростання, так і скорочення. Враховуючи, що професіонали-медики користуються більшою довірою населення порівняно з представниками влади, до проведення комунікаційних кампаній важливо долучати провідних лікарів. Крім того, буде корисно залучати до таких заходів і соціальних працівників та працівників освіти (від дитячих садків до вищих навчальних закладів).

За умови правильного таргетування, соціальні медіа також можуть бути високоефективним каналом для протидії вакцинній дезінформації. Дієвою лінією впливу на антивакцинаторів може бути збільшення їх альтернативних витрат. Так, дозволи для щеплених осіб перейти в офлайн-простір освіти, роботу в офісі, відвідування розважальних закладів часто виступають додатковими мотиваторами для тих, хто сумнівається.

Для заохочення населення вакцинуватися варто проаналізувати креативні підходи країн ЄС. Так, зокрема, за прикладом Румунії підібрати цікаві локації (замки, музеї) та залучити до їх популяризації так званих «лідерів думок» (популярних блогерів, представників шоу-бізнесу тощо). Крім того, можна скористатися досвідом Польщі із запуску вакцинної лотереї.

Оскільки несприйняття вакцинації часто є наслідком попередніх збоїв систем охорони здоров'я та державних інституцій щодо ефективного обслуговування певних груп населення, виплекана довіра до вакцин має підкріплюватися довірою до установ, відповідальних за вакцинацію. Спрощення механізмів фінансової компенсації від побічних ефектів вакцинації додає впевненості та сприяє формуванню у населення відчуття більшої захищеності та турботи з боку держави (підходи Польщі та Чехії).

Зважаючи, що працівники подекуди довіряють роботодавцям набагато більше, ніж урядам чи медіа, варто заручитись підтримкою підприємницького сектора у формуванні позитивного сприйняття імунізаційної кампанії. Підприємства, у свою чергу, можуть відстоювати права на доступну, рівну та своєчасну вакцинацію для своїх співробітників. Поки значна частка населення працює у віддаленому режимі, на компанії покладається відповідальна місія регулярно надсилати персоналу оновлену та надійну інформацію про державну імунізаційну кампанію, зміни у графіку чи черзі на щеплення, інструменти гарантування безпечності вакцинування та механізми компенсації у випадку появи побічних ефектів.

Як показує досвід проаналізованих країн ЄС (зокрема, Румунії, Словаччини), Україна має розробити та впровадити навчальні модулі в закладах середньої та вищої освіти про основні теми вигаданих наративів щодо вакцинації від коронавірусу, а також стосовно попередження та подолання пов'язаної з цим дезінформації.